Професійна компетентність учителя - важлива складова якісної освіти

В основному компетентісного підходу (як нової освітньої парадигми) не можуть бути покладені знання, вміння та навички. У сучасному змісті освіти вони розглядаються не як мета та основа освіти, а як засіб, матеріал моделювання знання, необхідного завтра. Таким чином, знання, вміння та навички стають допоміжним компонентом змісту освіти, інструментом досягнення освітніх цілей та завдань.

Успіх інноваційних змін, у першу чергу залежить від учителя, його творчого потенціалу, готовності до безперервної самоосвіти, здібності до гнучкого соціально-педагогічного мислення, гуманістичної спрямованості особистості.

Важливу роль у забезпеченні позитивних змін в системі освіти має вирішити удосконалення професійної компетентності педагогічних кадрів та підвищення їх наукового і загальнокультурного рівня.

Педагогічна компетентність – це процес і результат творчої професійної діяльності, інтегрований показник особистісно-діяльнісної сутності вчителя, зумовлений рівнем реалізації його гуманістичної спрямованості.

Удосконалення рівня професійної компетентності – один із основних напрямків реформування освіти. Головні нормативно-правові документи Міністерства освіти і науки України свідчать:

«Педагогічні та науково-педагогічні працівники зобов’язані постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну культуру». (Закон України «Про освіту»)

«Підготовка педагогічних і науково-педагогічних працівників, їх професійне самовдосконалення – важлива умова модернізації освіти». (Національна доктрина розвитку освіти)

Таким чином, основним напрямком удосконалення рівня професійної компетентності вчителя є професійне самовдосконалення шляхом цілеспрямованої самоосвітньої діяльності.

Нові освітні технології сприяють поступовому зміщенню співвідношення «освіта – самоосвіта» до домінування самоосвіти. Швидкий розвиток сучасної науки, постійне нарощування інформації, підвищення вимог до будь-якого професіонала щодо його професійної компетентності потребують від кожної особистості прагнення й уміння систематично та наполегливо займатися самоосвітою.

Створення системи підготовки учителів і учнів до самоосвіти – багатоаспектна проблема, що охоплює питання навчально-методичного, технічного, програмового, інформаційного, лінгвістичного, організаційного, психологічного забезпечення.

Аналіз планів самоосвітньої діяльності вчителів країни свідчить, що більша частина педагогів не мають системи планування, зорієнтованої на досягнення кінцевих якісних результатів. Н.В.Бухлова підкреслює, що за результатами анкетування 38% учителів не володіють знаннями з теорії самоосвіти та засобами вивчення потенційних можливостей учнів, не вміють відстежувати результати свого впливу на розвиток учнів. Таким чином, третина педагогів працює на репродуктивному рівні самоосвітньої діяльності. Сучасна ж педагогіка має потребу у висококваліфікованих спеціалістах, які здатні творчо підходити до організації навчально-виховного процесу та досягати високих якісних результатів. Виходячи з вищесказаного, можна зробити висновок, що виникає потреба в досконалій організації та управлінні самоосвітньою діяльністю педагогів. Тому однією із задач післядипломної освіти педагогів є удосконалення роботи в між курсовий період за темою самоосвітньої діяльності шляхом самоосвіти, саморозвитку та пошуку шляхів самореалізації особистості вчителя. Педагогічні працівники повинні бути здатні до безупинного самовдосконалення, орієнтованого на відповідність динаміці дійсності.

«Якщо людина не знає, до якої мети вона рухається, для неї жоден вітер не буде попутним» - сказав Сенека. Ці слова дуже вдало розкривають зміст самоосвіти педагогів.

Завдяки моніторингу особистої педагогічної діяльності відбувається накопичення інформації про рівень самоосвіти педагога. Таким чином, у кожного педагога з’являється можливість прогнозувати та моделювати особистий розвиток, забезпечуючи безперервне професійне зростання.

Самоосвіта вчителя є основною формою підвищення професійної педагогічної компетентності, яка складається з удосконалення знань та узагальнення педагогічного досвіду шляхом цілеспрямованої самоосвітньої роботи.

Самоосвіта – це безперервний процес саморозвитку та самовдосконалення.

Механізм самоосвіти – це само формування (яким я себе зроблю, яким я себе уявляю). Самоосвіта – це усвідомлений рух від:

«Я» РЕАЛЬНЕ - «Я»ІДЕАЛЬНЕ - «Я» СФОРМОВАНЕ

Л.Бровкіна відзначає, що в основі ефективної педагогічної діяльності лежить позитивна «Я-концепція» вчителя. Прийняття себе, розуміння себе, оптимістичне світосприймання – чи не головний принцип забезпечення умов для зміцнення і збереження сприятливих тенденцій у самовдосконаленні та самореалізації особистості педагога.

Відмінною рисою самоосвіти педагога є те, що результатом його роботи виступає не лише самовдосконалення в особистому та професійному плані, а й розвиток учнів. Вчитель повинен досягти успіху, щоб досягли учні, а учні повинні досягнути успіху, щоб його досягло суспільство.

Н.В.Бухлова пропонує розглядати самоосвітню діяльність як сукупність декількох «само-»:

• Самооцінка – вміння оцінювати свої можливості;
• Само облік – вміння вибирати своє місце в житті, у суспільстві, усвідомити свої інтереси;
• Самоорганізація – вміння знайти джерело пізнання й адекватні своїм можливостям форми самоосвіти, планувати, організовувати робоче місце та діяльність;
• Самореалізація – реалізація особистістю своїх можливостей;
• Самокритичність –вміння критично оцінювати переваги та недоліки власної роботи;
• Самоконтроль – здатність контролювати свою діяльність;
• Саморозвиток – результат самоосвіти.

Шляхом досконалої організації самоосвітньої діяльності постійно удосконалюється професійна майстерність учителя, як наслідок, формується авторитет педагога серед учнів, батьків, колег. «Творчість – це виживання», - вказує К.Роджерс. Таким чином, творчо працюючи педагог сам створює свій особливий імідж. Імідж, який сприймається, - це той образ, який бачать інші. Частіше бажаний імідж формується згідно із соціально прийнятою моделлю вчителя-майстера.

Модель вчителя-майстера

Професійність Знання предмета діяльності (учитель повинен вільно і гучно оперувати інформацією, бачити зв'язок в складній структурі доказів, уміти легко подовати учням знання і націлювати їх на оволодіння ними); Любов до дітей (віра в потенційні можливості учнів); Розумна вимогливість (дисциплінує учня); Педагогічний такт (створення толерантних стосунків); Педагогічне передбачення (уміння визначити можливі утруднення); Іноваційність науково-педагогічного мислення

Особисті якості: Високий рівень соціальної відповідальності; Прагнення до самоосвіти (тісно пов’язане із зацікавленістю вчителя, натхнення до роботи, що, у свою чергу, підвищує емоційно-вольовий вплив педагога на учнів); Духовна культура, справжня інтелігентність; Гуманність, оптимізм, почуття гумору; Критичність і самокритичність; Креативність мислення

Компетентності Інтелектуальна компетентність (наукові знання); Психологічна компетентність; Управлінська компетентність (базові вміння); Мотиваційна компетентність; Проективна компетентність; Методична компетентність

Творчі якості Креативність (здібність виробляти нові ідеї); Інтуїція (виявлення суттєвості); Дивергентність (здібність мати декілька підходів до рішення однієї проблеми); Оригінальність (наявність творчої уяви до підходу); Асоціативність (вміння проводити аналогію)

Наслідком цього є продуктивність:

• зростання професійного рівня;
• сучасність та ефективність виконання прийнятих рішень;
• високий ступень навченості учнів;
• високий рівень вихованості учнів.